НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГА В УМОВАХ СУЧАСНОГО УРОКУ

                                                        
                                       

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГА 

В УМОВАХ СУЧАСНОГО УРОКУ

Урок та його функції

Навчання здійснюється в основному на уроці. Урок – це організоване спілкування педагога і учнів, а також учнів між собою. Діяльність вчителя на уроці багатогранна: він проводить, допомагає, створює умови, опитує, стимулює, передає, коректує, оцінює. А в цей час учень сприймає, обдумує, запам’ятовує, регулює свої дії та оцінює себе.

Кожен педагог на уроці організовує пізнавальну діяльність учнів, а також здійснює управління пізнавальною діяльністю і керує процесом пізнання на уроці. Виконуючи цю роботу, педагог дозує, направляє, посилює та прискорює процес пізнання.

Педагогічний процес створюється педагогом для здійснення виховання, навчання та розвитку учнів.

Виховна функція. Її суть полягає в направленості змісту уроку, методів та засобів для досягнення цілі і розвитку особистісного потенціалу учня.

Навчальна функція полягає у здатності уроку формувати в учнів знання, навички, вміння, які складають зміст потенціалу учнів.

Розвиваюча функція – це націленість, спрямованість уроку на розвиток духовних та психологічних якостей учнів.

Де б не відбувався педагогічний процес, він завжди має таку структуру: мета, принципи, зміст, методи, засоби та форми. У педагогічному процесі все здійснюється послідовно: визначаються цілі та напрямки їх досягнення, у відповідності з ними відбирається зміст, потім методи, засоби його подачі та засвоєння, і все це об’єднується у формі.

Вимоги до сучасного уроку

Вимоги до сучасного уроку випливають з ідеї гуманізації навчально- виховного процесу. У цей час відбувається перехід від директивної педагогіки до педагогіки співробітництва, в центрі якої знаходиться співпраця учня та вчителя. Для цієї педагогіки характерні слідуючи аспекти:

•        досконала організація навчальної праці на уроці,

•        продумана, майстерно реалізована різноманітна та емоційна тактика керування навчально- виховним процесом,

•        різноманітність форм, методів та прийомів навчально-виховного процесу,

•        навчання без примусу, демократичність уроку, коли він організований і керований із врахуванням потреб та інтересів учнів,

•        покращення взаємин між вчителем та учнем.

Найважливішою вимогою є одержання високого кінцевого результату навчання, який визначається такими параметрами, як міцність, повнота, глибина, оперативність, гнучкість знань, систематичність, конкретність та узагальненість знань.

Класифікація уроків.

На даний час є різні підходи до класифікації уроків. Найбільшого поширення набули розробки відомого українського дидакта В.О. Онищука. Він характеризує основні типи уроків за конкретною дидактичною метою:

•        урок засвоєння нових знань,

•        урок узагальнення набутих знань,

•        урок застосування знань на практиці,

•        комбінований урок,

•        контрольний урок.

Кожний урок дозволяє реалізувати всі шляхи процесу навчання: засвоєння нових знань та вмінь, вдосконалення знань та вмінь, використання знань та вмінь, перевірка знань та вмінь.

Види уроків визначаються на основі відмінностей між методами та формами, що використовуються. Найбільш розповсюдженими є: урок-лекція, урок-дискусія, урок-семінар, урок-екскурсія, урок-зустріч, телеурок тощо. У виробничому навчанні найбільш поширеними є – урок-тренінг, урок-лабораторна робота, урок-конкурс професійної майстерності та урок-гра.

Урок дає початок процесу навчання, визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання і встановлює їх взаємозв’язок.

Активізуються уроки за допомогою конспектів-схем, виробничих ситуацій, навчальних ігор, використання комп’ютера, ТЗН тощо.

Використовуються уроки двох типів: інформаційного та проблемного. Інформаційний тип навчання розвиває репродуктивний тип мислення учня і використовує пояснювально-ілюстративний та репродуктивний методи навчання. А проблемний тип навчання розвиває продуктивний тип мислення учнів і використовує проблемне викладання, частково-пошуковий та дослідницький методи навчання.

Нетрадиційні форми проведення уроків

Нетрадиційні уроки викликають велику зацікавленість у учнів. До нетрадиційних типів уроків відносяться інтегративний та міжпредметні уроки. Інтегровані уроки вивчають матеріал кількох тем одним блоком. А міжпредметні уроки об’єднують споріднений матеріал кількох предметів. До нетрадиційних типів уроків відносяться:

•        урок-панорама,

•        урок-лотерея,

•        урок-дослідження,

•        урок-розгляд виробничої ситуації,

•        урок-ділова гра,

•        урок-прес-конференція,

•        урок-змагання тощо.

Проведення таких уроків не повинно бути самоціллю. Їх використання має за мету підкреслювати особливості і переваги конкретної теми з методичної точки зору. Для кожної дисципліни треба знайти саме такі нестандартні форми, які допоможуть цього досягнути. Важливе значення для впровадження таких уроків мають такі заходи, як огляди методичних ідей та їх популяризація. У кожного вчителя є свої методичні прийоми, які він вміло використовує і одержує кращі результати на уроках.

При впровадженні у педагогічну практику нетрадиційних уроків потрібно враховувати, що:

• найкращих результатів досягають ті вчителі, які використовують гуманний стиль спілкування з учнями;
• ігрові форми проведення уроків є правильним засобом підвищення зацікавленості учнів у вивчені предмету;
• використання нестандартних форм навчання сприяють розвитку творчого мислення учнів;
• для мобілізації творчого потенціалу учнів все більше значення мають колективно-групові форми навчання.

До якого б типу чи виду не належав урок, у ньому завжди мають бути реалізовані всі ланки процесу навчання:

•        постановка пізнавального завдання (що буде вивчатись),

•        мотивація (чому це треба вивчати, знати й уміти),

•        відбір змісту, встановлення послідовності його викладання,

•        використання методичний засобів і дидактичних прийомів.

Вчитель має пам’ятати, що навчання – це системний процес, тому дуже важливо правильно вибрати його вид і форму.

Планування уроку

Для того, щоб людина засвоїла якесь поняття, вона повинна натрапити на нього не менше семі разів у різних видах та на різних видах засвоєння. І це залежить від знань і вмінь вчителя. Структура підготовчої діяльності педагога така:

1.      вивчення навчальної програми, які проводяться перед навчальним роком та перед вивченням чергової теми;

2.      вивчення методичної літератури;

3.      аналіз матеріалу конкретного уроку в підручнику, співвіднесення його з рівнем підготовки та розвитку учнів;

4.      підготовка засобів навчання відповідно до теми;

5.      розробка плану уроку.

Найбільш складною і відповідальною є підготовка вчителя до кожного окремого уроку. Вона складається з таких послідовних етапів: продумування змісту навчального матеріалу, аналіз програми попереднього і наступного уроків з метою встановлення між ними зв’язку й послідовності, вивчання характеру викладання матеріалу в підручнику, аналіз дидактичних матеріалів, продумування виховних можливостей змісту навчального матеріалу та шляхів їх використання на уроці, підготовка обладнання до уроку, складання поурочного плану.

В плані уроку відображаються: порядковий номер уроку, тема, мета, навчальна, виховна і розвиваюча, конкретні завдання уроку, обладнання, розписується хід уроку. У структурі уроку розкривається кожний етап, способи мотивації навчання учнів, прийоми роботи, зміст і форма запитань та відповідей, задачі, відповіді до них, завдання для пізнавальної діяльності, зміст навчальних проблем, перевірка і корекція знань, умінь, зміст домашніх завдань, можливий інструктаж до них тощо. Складаючи план, треба чітко визначити, що й кому належить робити на уроці, які конкретні дії мають виконувати учні.

Структура уроку:

1.      організація роботи;

2.      перевірка якості виконання домашнього завдання;

3.      перевірка і контроль раніше засвоєних знань учнями;

4.      перевірка систематичності навчання учнів;

5.      мотивація навчально-пізнавальної діяльності, збудження інтересу до нових знань, повідомлення теми;

6.      актуалізація досвіду учнів, організація проблемної ситуації;

7.      розв’язання проблеми у процесі сприймання й осмислення учнями нового навчального матеріалу;

8.      засвоєння знань, зміцнення вмінь у процесі узагальнення, систематизації, застосування знань, вмінь і навичок на практиці;

9.      підведення підсумків уроку, повідомлення домашнього завдання, поради, як його краще виконати.

У структуру методичного забезпечення уроку можуть увійти:

•        опорний конспект-схема уроку;

•        перелік основних понять, що треба повторити для розуміння теми уроку;

•        перелік та пояснення основних понять даної теми;

•        визначення, якому матеріалу слід приділити особливу увагу, які можливі труднощі та помилки при засвоєнні теми;

•        запитання різного типу, завдання, задачі, графіки, ситуації для аналізу, рольові вправи тощо;

•        що повинен знати та вміти учень з даної навчальної теми.

Проблемність навчання

В умовах сьогодення кожен педагог шукає найбільш ефективні форми педагогічного проектування уроків, у яких переважали б пошукові вміння. За допомогою проблемних ситуацій в навчання вноситься проблемність як тип навчання. Проблемна ситуація породжує пізнавальну потребу яку не можна вирішити за допомогою вже існуючих знань та вироблених способів дії. Така ситуація активізує навчальну діяльність. Проблемні ситуації дозволяють підвищити пізнавальну активність учнів, їх інтерес до навчання, викликають особистісні відношення до пізнавальної діяльності.

Розрізняють чотири типи проблемних ситуацій.

До першого типу належать ті проблемні ситуації, які побудовані на недостатності знань учнів для пояснення нового факту.

До другого типу – ситуації, в яких здобуті раніше знання використовуються у нових умовах.

До третього типу – ситуації, які усувають протиріччя між теоретично можливим способом виконання та практичною нездійсненністю вибраного способу.

До четвертого типу – ситуації, які вирішують протиріччя між практично доступним способом виконання завдання та відсутністю в учнів знань для його теоретичного обґрунтування.

Проблеми повинні бути досяжними учнями і не перевищувати їхні можливості.

Створення проблемних ситуацій є складною діяльністю педагога, але дозволяє йому глибоко проаналізувати навчальний матеріал і краще адаптувати його до вікових та індивідуальних особливостей учнів. Проблемність у навчанні допомагає підвищити якість навчання і пробудити цікавість в учнів.

Аналіз та самоаналіз уроку.

Короткий аналіз уроку можна зробити, відповівши на такі питання:

•        чи не забагато я даю матеріалу?

•        чи розкриваю я зміст матеріалу?

•        чи має ця інформація зв'язок із життям?

•        чи визвала я зацікавленість у учнів?

Для аналізу уроку пропонується також відповісти на слідуючи запитання:

Чи досягнуто мети уроку?

Які виникали труднощі?

У чому причини труднощів?

Чи вдалося їх подолати?

Які методичні можливості не вдалося використати?

Для оцінювання ефективності проведеного уроку пропонуються такі питання:

•        чи учні викладали свої знання правильно та системно?

•        Чи точно виконували всі етапи діяльності, передбачені темою уроку?

•        Чи виявили готовність до творчого мислення і пізнавальної активності?

•        Які сторони вихованості учнів і як саме виявилися на уроці?

До питань самоаналізу уроку відносяться:

•        знання фактичного матеріалу,

•        вміння володіти увагою учнів,

•        манера та стиль викладання матеріалу,

•        зовнішній вигляд вчителя,

•        культура мовлення, плавність мови, інтонація.

При проведенні уроку треба пам’ятати, що головним є початок, вміння просто пояснити складні поняття, закінчення уроку (контроль) та вміння ставити запитання.